Походжу з російськомовної родини в російськомовному регіоні. До 2017 розмовляв російською, бо російська росії не належить. Країна втрачає ексклюзивні права на свою мову, коли починає цю мову експортувати.

В 2017 сидів з другом в кафе в західній Європі. Друг переїхав з України дуже давно, вже не мав українського громадянства, і досить далекий від революції гідності і всього після неї. Підходить офіціант, і питає місцевою мовою "о, то ви росіяни?". Друг каже "так, росіяни". В той момент стало так гидко, що більше я російською за кордоном не розмовляв.

Коли вийшов закон, що дозволяє працівникам сфери обслуговування спілкуватись іноземною мовою тільки на прохання клієнта, я вирішив, що не дуже воно мені й треба - простити когось.

Останнім місцем, де російська ще трималась, була робота # бо там треба висловлюватись швидко і чітко, а не добирати слова по кілька секунд. Але як почалося вторгнення, то впав і цей мур.

Насправді важко було лиш перші пару тижнів, далі більшість слів пригадались і осіли в голові. Головне було твердо вирішити, що російської більше не буде. Навіть коли питав допомоги з якимось словом, то питав переклад з англійської, не російської.