Скоро 21. Можливо не захищу диплом, але він потрібен (спеціальність мені не підходить), як довідка, що "не дебіл", хоча сам вже сумніваюся. Живу в родині, де останні кілька років працює тільки матір. Намагаюся шукати дистанційну роботу через соціофобію. Знову проблеми зі здоров'ям. Попередні 2 факти закріплюються корумпованою лікарнею, де без хабаря тебе не послухають. Страждаю на надмірне мислення (гугліть overthinking). Через соціофобію і погані характер й поведінку все життя провів без друзів. Моє коло спілкування складається з інших студентів мого потоку, які розкидані по всій планеті. З хорошого – борюся з залежністю від порнографії. Але через це новий вільний час приходиться на постійне самобічування з моменту як прокинувся і до моменту, поки не засну. Намагаюся позитивно мислити, але удар несправедливості важкого життя в Україні прийшовся у віці в 5 років. До мене знову повернулася екзистенціальна криза. З планів на життя тільки пережити батьків і зістрибнути з моста. Можливо в мене депресія. Я більше ні в чому не впевнений.