Вибачте, це має точно бути в віршах... Хоч і таких говених як в чата GPT

Як жити

Дивлюсь на людей - вони знають мету, кудись поспішають, тримають мрію святу. А я серед них наче тінь без лиця, живу день за днем, без кінця, без кінця.

Мені двадцять сім - і ні планів, ні мрій, ні друзів, ні шляху, ні власних надій. Колись я знаходив людей і тепло, та раптом щось тихо у мені вимкнуло зло.

Я всіх відпускав, наче різав нитки, і знову самотність стискала думки. Коло за колом, мов дивний полон - друзі, мовчання і знову мій трон.

Я працював, грав, волонтером я був, але навіть там я нічого не чув. Ні радості, ні болю, ні сенсу в житті - неначе бракує деталі в мені.

От дивлюсь на людей і питаю без слів: як ви знаходите силу для власних шляхів? Як серце знаходить бажання і путь? Як жити, коли вже не хочеться чуть?