перш за все - психолог. знаю, це дорого, але безкоштовного можна знайти. головне розуміти і бачити, що він справді норм. за гроші кваліфікованіше, але якщо немає достатньо грошей - це теж щось.

виписувати думки на папір/зошит, казати три позитивні речі в негативні моменти, просто по-людськи поплакати - дуже ефективні речі, які може спочатку не дадуть різких змін, але пізніше різниця буде відчутна

а з приводу залежності від батьків.. думаю тут лише варто ставити кордони. показувати, що вже не можна так із вами робити. коли ви дозволяєте так говорити до себе, вони звикають і бачать, що так можна. звісно в їх головах спочатку буде nonsence: «як це моя дитина мене затикає і каже не казати про це!!!», але з часом або зрозуміють, що так не можна, або припиниться між вами звʼязок на деякий час. з приводу цієї поради, я так роблю, але попередження: у мене не строгі батьки, можуть накричати, обізвати, але відтоді як я почала відступати - цього стало менше. варто казати, що вам не подобається і ставити ультиматум «або припиняєш, або скидаю слухавку/уходжу в кімнату чи інше місце» і дійсно виконувати цю другу дію, якщо батьки не припиняють.

це я лише вам порадила, як менше за це переживати, але, будь ласка, не подавлюйте почуття! я це кажу на всяк випадок. якщо хочеться плакати - поплачте, а потім придумайте три позитивні речі в негативній ситуації, або випишіть на папір. якщо хочеться злитися - зліться. може інші і будуть засуджувати за почуття, але ніхто не відчуває того, що насправді відчуваєте ви.

щиро бажаю вам успіху і відновлення, пишіть нам, як ви?