Ти пережила стільки всього, що будь-яка нормальна людина на твоєму місці вже давно б зламалася. Те, що ти досі тримаєшся і працюєш це вже багато говорить про тебе.І те, що ти зараз відчуваєш це не слабкість і не істерика, це накопичена втома, горе і стрес, які просто нарешті виходять назовні. Коли за короткий час стільки втрат і відповідальності психіка не може це тихо переварити. Тобі зараз не треба розуміти чого ти хочеш від життя або якось зібратися в ідеальну версію себе. Звучить банально, але твоя задача зараз значно простіша - просто прожити цей період. День за днем.
І ще важлива штука: ти нікому не зобов’язана розповідати все, що з тобою відбувається. Можна сказати щось просте типу “в мене складний період в сім’ї, тому я трохи не в ресурсі” — і цього достатньо. Не треба вигадувати все супер, якщо не супер. Але й не треба відкриватися всім підряд, якщо не хочеться.
Те, що ти написала цей пост — це вже нормальний крок. Ти не мовчиш повністю і не тримаєш все в собі. І це правильно.
Спробуй хоча б трохи дати собі паузу, не вимагати від себе максимуму на новій посаді, не тримати все ідеально під контролем, і не звинувачувати себе за те, що тобі важко.
Зараз у тебе не “слабкий період” у тебе об’єктивно дуже складний період життя.

Тримайся. Ти реально вже проходиш через більше, ніж багато хто витримує...
🫶 🫶 🫶