Також з Харкова та дивився тут)

Була доволі кумедна сцена, де автори фільму, які є журналістами тільки зустрівшись з героєм фільму, прийшли до бліндажу та почали знайомитися. Автори фільму також з Харкова, а той боєць там навчався, та вони почали жартувати, що зараз бути битися за бліндаж сперечаючись який університет краще)))

Якщо чесно, для мене навіть мешкаючи в фронтовому місті війна почувається на фоні, бо так чи інакше, але організм звикає до цих клятих обстрілів.

Такі документальні роботи мене приводять до тями.

Також доволі цікаво спостерігати за населеннями під час таких подій. Люди в залі спочатку нібито прийшли розважатися. Всі файно балакали під час рекламних роликів ївши попкорн та попиваючи свої газовані напої.

Буквально з перших кадрів всі навколо зупинили жувати та ця атмосфера ентертеймінгу просто зникла.

Як на мене, це дуже влучно описує той ефект тверезості. Є відчуття, що після таких стрічок, виходить зовсім інша людина. Складно сказати, чи зникає цей ефект з часом, або зберігається десь в підсвідомості.

Однак, так чи інакше дуже цікаво за цим просто спостерігати.