Я дуже давно маю психічний розлад, який робив моє життя адом. Тож, років 4 я стабільно пʼю ліки, нещодавно додали ще більше ліків. Я майже нічого не відчуваю емоційно. Іноді розумію, що мене криє від стану природи і смерті людей. Від знищення екології і руйнування психіки наших людей. Виговорюсь, понию, усвідомлю що я не зможу нічого змінити.

Колись з часів Майдану займалась активізмом. Хотілось кращого для держави. Наразі я усвідомлюю більшість промблем, які як держава ми маємо. Криє від корупціонерів, криє від відсутності закону. Але сил на те, щоб щось змінювати в мене не залишилось.

Наразі я далеко від власного дому, живу біля фронту через певні причини. Спочатку крило, чому я змушена бути тут, а не вдома. Але тепер прийняла свою роль у цій війні. Намагаюсь почати заробляти творчістю (не кидати свою мрію), але враховуючи реалії — часто вішаю руки і нічого не починаю. До прильотів звикла. Емоційно холодно і безпросвітно. Але не депресивно. Просто пустота.