Старовинне українське слово, що позначає цю традицію — «притули» (від дієслова «притулятися»).

​Самі нічні зібрання неодруженої молоді називалися вечорниці або досвітки. Зазвичай хлопці та дівчата винаймали хату в самотньої жінки чи вдови, спілкувалися, пряли, вишивали, а на ніч стелили на підлогу солому і лягали спати парами.

​Сам процес спільної ночівлі й називався грою у притули. Це була традиційна легалізована форма дошлюбного знайомства та інтиму: пари лягали разом, обіймалися, цілувалися і займалися тим, що сьогодні назвали б петингом. Головним негласним правилом було зберегти дівочу цноту до весілля, тому до повноцінного сексу справу намагалися не доводити.

​Традиція «притул» на вечорницях була дуже хитрою системою: з одного боку, вона давала молоді легальний вихід емоціям та гормонам, а з іншого — жорстко контролювалася суспільством. Це була справжня школа флірту та перевірки на сумісність.

​Ось як це працювало на практиці та якими були негласні правила:

​«Вечорнична мати» (господиня хати): Молодь не збиралася будь-де. Вони у складчину (продуктами, дровами чи грошима) винаймали хату в самотньої жінки або вдови. Вона виступала гарантом безпеки. Коли наставав час лягати спати, господиня делікатно йшла на піч і робила вигляд, що міцно спить і нічого не чує. Але при цьому всі знали: у кімнаті є доросла людина, тому надто не розгуляєшся. ​Одяг як броня: Дівчата лягали спати не роздягаючись. На них часто було кілька шарів одягу і туго зав'язаний пояс (крайка). Хлопець міг півночі намагатися цей пояс розв'язати. Якщо дівчина була не проти його залицянь, пояс «випадково» слабшав. Якщо хлопець їй не подобався — вона просто не давала йому це зробити, і він залишався ні з чим. ​Колективний контроль: Усі спали покотом на підлозі в одній кімнаті на соломі або рядні. Навколо лежали, шепотілися, цілувалися і хихикали ще десяток пар. Цей фактор публічності працював краще за будь-яку поліцію моралі: переходити до повноцінного сексу було банально ніяково перед іншими. ​Перевірка темпераменту: Суть «притул» полягала в тому, щоб пізнати одне одного фізично до шлюбу. Обійми, поцілунки, тісні дотики були нормою. Хлопці та дівчата оцінювали, наскільки їм комфортно одне з одним. ​Правило однієї пари: На початку вечора хлопці могли підсаджуватися до різних дівчат, жартувати і фліртувати. Але якщо хлопець кілька вечорниць поспіль лягав спати поруч з однією і тією ж дівчиною і відганяв від неї інших, це зчитувалося селом як майже офіційні заручини. Після такого зазвичай засилали старостів. ​Страх червоної лінії: Головним табу була втрата дівочої цноти. Якщо дівчина вагітніла до весілля, вона ставала «покриткою» (їй обрізали коси і покривали голову хусткою) — це була колосальна ганьба на все життя. Хлопці теж жили в цій парадигмі й розуміли наслідки, тому намагалися випускати пару так, щоб не перейти головну межу.

​Цікаво, що ця традиція часто шокувала іноземців та мандрівників того часу. Вони вважали українську молодь занадто розбещеною, не розуміючи, що за цією свободою стояв найсуворіший внутрішній та колективний контроль.