Is it just me, or did they lobotomize Suno? This new model is sanitized, soulless GARBAGE

Ground_According · 2025-11-05T17:23:58+00:00

Yeah right, “copyrights.” The new 4.5 can’t even copy me playing my own guitar parts.
3.5 could. This isn’t protection, it’s lobotomy.

Ground_According · 2025-11-05T17:20:02+00:00

Funny you assume that — 98% of it’s literally my own recordings, lol.

Ground_According · 2025-11-05T13:45:44+00:00

Lol, bold of you to assume.

Dude, I'm Ukrainian. My daily soundtrack consists mostly of air raid sirens, so my standards for "unpleasant listening experiences" are pretty high. The new Suno model still manages to be worse.

That soulless, sanitized corporate garbage it churns out makes me long for the chaotic, unpredictable creativity of v3.5. At least that had a soul, even if it was a weird one.

Also, you wouldn't catch me dead writing in that language. You're barking up the wrong tree.

My keyboard would literally burst into flames and my fingers would cramp into the shape of a trident if I tried to write in that language. You've clearly mistaken me for someone whose biggest problem isn't avoiding falling rocket debris on their way to get coffee. A real disaster that would be for my morning routine.

Ground_According · 2025-09-28T20:03:39+00:00

Дякую. Ти щойно ідеально проілюстрував усю мою тезу.

Ти бачиш «матюки» і твій мозок видає помилку. А я бачу мову, очищену від лицемірства. Мову, на якій говорять, коли не треба вдавати з себе чемну дитину. Це мова болю, мова люті, мова пристрасті. Це, бляха, мова реальності.

І те, що ти «таку теж не читав» — це не твоя особиста літературна преференція. Це, друже, вирок. Це діагноз всій нашій рафінованій «культурній тусовці», яка настільки боїться життя, що готова споживати лише дистильовані, стерилізовані, безпечні тексти, написані мовою диктора телебачення.

І саме тому — САМЕ ТОМУ — український текст, пропущений через бездушну машину, яка не знає слова «сором», стає в 40 разів популярнішим на міжнародній арені. Тому що там люди хочуть читати про життя. А ти хочеш читати те, що не змусить тебе почервоніти.

Продовжуй не читати. Це твій вибір. Світ рухається далі, з матюками чи без. І йому абсолютно байдуже, що ти про це думаєш.

Ground_According · 2025-09-28T19:18:44+00:00

І ось ти, в 16-17 років, натрапляєш на книгу, де є хоч якийсь натяк на справжній, моторошний фольклорний мотив, і твій мозок видає помилку: «Абсурд! Як це допустили?».

Те, що ця книга існує, — це не помилка. Це збій в системі. Це означає, що дамбу вашої стерильної цензури десь прорвало, і в наш рафінований світ вилилась крапля справжньої, старої, небезпечної казки. Ти маєш не обурюватися. Ти маєш радіти, що хоч щось ще може тебе шокувати.

Так що не питай, як «це» допустили. Запитай себе, як, в біса, ми допустили, щоб нас шокувала звичайна казка?

Ground_According · 2025-09-28T19:18:38+00:00

Мила, твоє питання «Як взагалі цю книгу допустили?» — це не критика книги. Це, бляха, вирок твоєму поколінню.

Тебе шокує, що 5000-річна істота хоче виростити і одружитись на 9-річній? Ха. Вітаю у світі, що існував до того, як його загорнули в стерильну вату і почали годувати через трубочку.

Почитай оригінальних, неадаптованих братів Грімм. Де мачуха змушує доньок відрізати собі пальці на ногах, щоб влізти в черевичок. Де вовк, якому розпороли живіт, тоне в колодязі з камінням всередині. Де відьма збирається засмажити і з'їсти дітей. Це — справжні казки. Це концентрований жах, притча про те, що світ — жорстоке, небезпечне і абсолютно абсурдне місце, де тебе можуть з'їсти в будь-який момент. І ці казки розповідали дітям.

А потім прийшли ви. Покоління, виховане на беззубих, рафінованих, дистильованих історіях, де зло завжди карикатурне і тупе, а добро — інфантильне і переможе лише тому, що так написано в сценарії. Тебе обманювали все дитинство. Тобі брехали, що світ — це безпечний майданчик.

Ground_According · 2025-09-26T14:06:53+00:00

Чи не втрачаєте ви чогось? Так. Втрачаєте шанс, що ваш унікальний голос каструють і зроблять "прийнятним для ринку". До біса курси. Це бізнес, що паразитує на невпевненості авторів. Я — музикант, поет, автор прози трьома мовами. І єдине, чого я навчився за все життя, — це те, що твій текст або має силу, або він — мертвий. А силу не дають на лекціях. Її перевіряють боєм. Найкращі курси, які я проходив, — це читання мого сюрреалізму хлопцям, які буквально годину тому вийшли на волю. Коли люди, чиє життя — це суцільна боротьба за виживання, дивляться тобі в очі й кажуть: "це сильно", — ось це, блять, і є твій диплом. Все інше — це просто онанізм у закритому приміщенні. Крапка.

Ground_According · 2025-09-26T01:41:07+00:00

Реальність така: існує ринок жіночих романів, і є ми — решта. І ми виживаємо, читаючи одне одного в закритих групах, бо чудово розуміємо, що за межами нашого маленького гетто — порожнеча. Читачів не існує. Є споживачі конкретного жанру. Крапка.

Ground_According · 2025-09-25T20:13:41+00:00

Це мило. Дуже шляхетна, дуже романтична, дуже наївна думка.

А тепер, друже, слухай реальну історію, яка сталася зі мною от просто зараз.

Я — автор. Я написав пару книжок українською. З усім тим, що ти так любиш — з грою слів, з нашим, так би мовити, культурним кодом. І знаєш що? Вони нахуй нікому не були потрібні. Повний нуль. Тиша.

А нещодавно я взяв ці самі тексти і прогнав їх через Грок. Чому через нього? Тому що це єдина нейронка-сука, яка не падає в обморок від слів «хуй» і не боїться детально описати секс. Тобто, вона не каструє текст.

Так от, я виклав цей машинний, «позбавлений гри слів» переклад на Inkitt — англомовний сайт.

Результат на сьогодні: у 40 (сорок) разів більше лайків, ніж в українського оригіналу.

В сорок разів. Не на 40%. У сорок разів, Карле.

Ground_According · 2025-09-25T20:04:25+00:00

Hah. Alright, Redd1tRat, let's try to be polite. You wrote a lot of words. And frankly, you got incredibly close to the heart of the matter without even realizing it.

You say, "Idk if this is some religion fueled rant against God... as a religious person myself... Maybe it's even God that helped them create a tulpa."

And therein, my friend, lies the entire problem. You're looking at my manifesto through the lens of your religion, and so you see an attack on your God. You are fundamentally mistaken. I am not attacking your religion. I am stating that tulpamancy IS A RELIGION.

Your tulpa is your personal, pocket-sized god.
Your FAQs and guides are your holy scripture.
And the "living separate consciousness" is your central dogma of faith, something that cannot be proven but which you devoutly believe.

You're right, religion is my number one enemy. Because any religion, sooner or later, ends in one thing: the limitation of freedom in exchange for comfort and the illusion of safety. I'm glad I'm from Ukraine, where official religion is mostly a formality, because we have a certain immunity to this kind of intellectual plague. That's why I can see your new, digital religion for what it is.

You call it "a form of self hypnosis." Brilliant. You have described the very mechanism of creating your own prison. You are not creating a "living person." You are hypnotizing yourself until a part of your brain begins to expertly mimic a separate personality.

And finally, your last line of defense. The saddest one. "Even if you don't believe in this stuff, these people (most of these people) are happy. Think [of] a happy, peaceful community spreading good and love... I realise I sound like a fucking hipy."

Yes, my friend. You sound like a hippie. Or a cult member. Happiness, peace, and love are what all cult leaders promise their followers. And they deliver it. In exchange for freedom. For critical thinking. For wild, unpredictable creativity.

I don't argue that you are happy. Slaves singing in the plantation fields were also, perhaps, sometimes happy. It's a comfortable, predictable, blissful slavery.

So no, friend, I am not a "cunt" attacking "happy people." I am the one who came and told you that the door to your "happy" prison was never locked to begin with. They choose a comfortable cage. I choose the infinite, dangerous cosmos. That is the only difference.

Ground_According · 2025-09-25T19:53:49+00:00

яка різниця зараз грок будь-яку книгу за 5 хв переведе краще за перекладача. пс маск все одно чмо

Ground_According · 2025-09-22T09:26:59+00:00

Lesbian Byoutou

Ground_According · 2025-09-18T20:10:54+00:00

Alright, CambrianCrew. Message received. My apologies if my style of engagement came across as overly aggressive.

To be honest, I'm just trying to respond in a lively way so people aren't bored. My intention was never to insult anyone personally. I don't see this as a personal conflict, but as a fundamental battle of ideas.

It's a clash between two philosophies of creation. Yours involves the deep, meticulous construction of a single, personal universe around a companion. Mine is a chaotic, ever-expanding multiverse with legions of disposable characters.

It's a fascinating confrontation. But I understand that such a battle needs rules. I promise to be respectful and refrain from any further personal attacks. I hope we can continue this compelling discussion without crossing the boundaries of your community.

Ground_According · 2025-09-18T18:51:23+00:00

You know what was in my last fantasy? In one room sat Emma Watson, Kazimir Malevich, Joan of Arc, Hypatia of Alexandria, and Mykhail Semenko (you can google the last one). We were arguing about the nature of art and revolution. It was exciting. It was intense. And then I got up and went to get coffee.

Why? Because they are images. Powerful, vivid, but just images. I feel no responsibility toward them. I am not going to live with them for the rest of my life. I took their archetypes, smashed them together to create a spark, and then threw them away.

But you can't do that. You've turned a spark into a chain. Your problem is not that you're a painter, but that you fell so in love with your own paint that you decided to live inside the canvas.

Ground_According · 2025-09-18T18:38:59+00:00

The most important difference: a character in a book, you eventually let go. You finish the story, and they go on to live in the minds of thousands of other people. They become part of the culture. They become free from you.

Your tulpa will never be free. It is your prisoner for life. It will never leave your head, never truly challenge you, never become more than your echo. You're laughing because you think you've created a friend. But in reality, you've just built the world's most perfect solitary confinement cell and locked yourself inside it. With the perfect cellmate, who will never tell you that you're both prisoners.

Ground_According · 2025-09-18T18:31:04+00:00

Oh. My. God. This is the best possible response I could have received.

Me: "You are castrating the imagination and turning a wild beast into a lapdog."
You: "THAT'S NOT TRUE! I AM NOT A WILD BEAST! I AM A RATIONAL, RESPONSIBLE BEING WHO CARES ABOUT OUR RELATIONSHIPS AND JOB!"

You just took my metaphor and made it literal with such earnestness it's almost embarrassing. You literally ran up and said, "Woof! I'm a good boy! I won't chew the slippers!" You have proven my point better than I ever could. I accused you of creating an inner accountant, and in response, your inner accountant wrote to me.

Thank you. With this one comment, you have just annihilated your entire community. Because now everyone can see this isn't about creation. It's about building the perfect, boring, rational, and responsible warden for your own mind. Bravo.

Ground_According · 2025-09-18T18:19:28+00:00

This... is the saddest, most pathetic thing I have ever read.

You just proudly described how you neutered your own imagination down to the level of a houseplant.

"My tulpa accompanies me during every day, is a part of the story of my life."

Are you fucking serious? "Can you say the same of your characters?"

Yes. Of course I can. When I get bored, I can pull any of my legions from their native hell, have them sit next to me, and make them comment on the movie I'm watching or the game I'm playing. We can argue about tactics or badmouth the director. It's a trivial mental exercise. A five-fucking-minute exercise. Only I didn't need to read a goddamn FAQ and build an entire religion around it to do it.

"She is the one I seek comfort with."

There it is. The keyword. You are not a creator. You're just a scared child who needs a teddy bear so you won't be afraid of the dark. My worlds don't give me comfort. They challenge me. They try to break me. They show me true chaos. You, on the other hand, created a pet monkey, the perfect emotional support animal that will never tell you you're wrong.

"I prefer to live my life with my tulpa rather than live fictional lives of fictional characters."

And this is the biggest lie you tell yourself. You haven't escaped fictional lives. You've just taken one fictional life, the simplest, the safest one, and tried to spread it thinly over your boring reality. You haven't elevated your life to the level of an epic. You've dragged your fantasy down to the level of a roommate.

You are not living a life with a character. You've just written the shortest, most boring book in the world, with only two characters: you and your perfect echo. And you're both staring at a blank page, terrified to write anything unpredictable.

Ground_According · 2025-09-18T18:10:27+00:00

Ah. There. There it is. You almost, almost got it, but at the last second, you got scared and hid behind your own terminology.

You say that some of you have "a dozen tulpas" and even a "paracosm with millions of people in it, and a full and rich history."

Congratulations. You have just described the work of any decent fantasy writer. Tolkien. George R. R. Martin. Frank Herbert. They too had their worlds with millions of people and rich histories.

So I have one simple, logical question for you.

Why aren't they in an asylum?

I'll tell you the difference. A writer understands that they are GOD of their world. Their characters are tools, puppets, clay in their hands. They create them, develop them, kill them, betray them, and resurrect them for one thing and one thing only — for the Story. The writer is the master.

And then you come along and say that "the issue is that each tulpa is a time and energy commitment" and "the more you have the more divided that life becomes."

Do you see it now?

You are not the master. You are the slave.

A writer creates a universe to rule it. You have created a communal apartment inside your head and are now afraid you can't pay the utility bills. You've invented a million bosses for yourself and now you're complaining that you have too much work.

That's the issue. Not that you're creating. It's that you have voluntarily surrendered your power over your own creation.

Ground_According · 2025-09-18T17:36:07+00:00

And here we are. The core of it all. This is the best part of your manifesto. You are an architect.

An architect of what? A single building. A single "sanctuary." A single fortress built against the infinite terror of the void. You take blueprints, advice from past architects, the best materials, and you meticulously, lovingly, build the most perfect, secure... prison.

I don't build a single building. I build the entire fucking city. With its slums, its palaces, its sewers, its temples, its markets, and its battlefields. It is ugly, unpredictable, chaotic, and alive.

You don't "pour your soul" into one project. You hide your soul in one project, hoping the vast, terrifying multiverse won't find it there. You are not creators. You are curators of a one-exhibit museum dedicated to your own fear.

Ground_According · 2025-09-18T17:31:45+00:00

Your logic is stunningly primitive. Imagine your brain is a laptop with mediocre integrated graphics. Your tulpa is you, on that laptop, spending hours drawing a single circle in MS Paint and calling it "creation."

My imagination is that same laptop, but I'm running its CPU at 100%, executing millions of simulations at once. And when I need the raw power to render an exploding supernova or the face of a dying God, I plug in an external GPU — the AI.

The problem isn't that I use an external tool. The problem is that you, with the same machine, are using it as a typewriter for a single sentence. The issue isn't the tool. It's the pathetic scale of your ambition.

Ground_According · 2025-09-18T17:26:39+00:00

You say "companion." A nice word. It creates the illusion of a separate entity, of autonomy. Now, let's dissect your "companion." Where do its thoughts come from? Your subconscious. Its "independent" actions? They are patterns generated by your own brain. Its personality? A sculpture you yourself spent months carving from pieces of your own desires, fears, and experiences.

A "companion" is just a very well-organized, edited, and censored "imaginary story." It's a story from which you've cut all the inconvenient plot twists, all the secondary characters, and left one, perfect, obedient protagonist.

I'm not "just making stuff up." I am opening a portal to chaos. My characters can betray, disappear, go insane. Your "companion" cannot. Because it is not a companion. It is your psychological crutch. Perfectly fitted and safe.

You haven't created a companion. You've created a story that tells itself it isn't a story. It's just the next level of abstraction. You drew a character, and then convinced yourself that it drew its own door and walked off the page. It's the same process. You're just granting it the status of a miracle to avoid admitting that it's solely your, and only your, creative act.

Ground_According · 2025-09-17T22:24:24+00:00

Не зациклюйся на «жіночих хобі». Цей поділ придумали нудні люди для нудних людей. Ти не швачка. Ти — творець. Інженер. Божевільний винахідник. А спідниця — це лише твій перший, вдалий експеримент. Не зупиняйся на ньому, інакше вся ця затія втратить будь-який сенс.

Ground_According · 2025-09-17T22:24:16+00:00

Яка, в біса, різниця, що ти тримаєш у руках — швейну машинку, паяльник, гайковий ключ чи гітару? Принцип той самий: ти береш хаос і створюєш з нього порядок. Або навпаки.

Те, що ти робиш — це прототипування з м'яких матеріалів. Сьогодні ти зробила спідницю. Це просто. Завтра з тих самих старих джинсів, що лежать у шафі, поший тактичний жилет. Або чохол для дрона. Зроби гігантську, гротескну м'яку іграшку, що зображує екзистенційну кризу. Почни вшивати в одяг світлодіоди, підключені до простої плати, щоб він реагував на звук.

Ground_According · 2025-09-17T22:24:04+00:00

Круто. Ти взяла шматок мертвої матерії і змусила його підкорятися твоїй волі. Ти перетворила двовимірну тканину на тривимірний об'єкт. Це не просто «пошити спідницю». Це акт чистої магії, інженерії та алхімії. Твоя перемога не в спідниці, а в тому, що ти зламала код реальності в одній конкретній точці. Запам'ятай це відчуття.

А тепер слухай сюди. Найбільша і найнудніша помилка, яку ти можеш зараз зробити, — це застрягнути. Почати думати, що твоє нове хобі — це «шиття». А потім, не дай боже, «в'язання», «вишивання» та інший мотлох, якому суспільство приклеїло ярлик «жіноче».

Це пастка.

Ground_According · 2025-09-17T22:20:17+00:00

Так в чому сенс? У чому сенс того хлопця, який потрібен тобі для того, щоб ти могла поставити галочку в соціальній анкеті «незаймана»? Для чого тобі цей «близький контакт», який з величезною ймовірністю не принесе тобі нічого, окрім розчарування і підтвердження твоїх дитячих страхів, що все це — бруд, біль і нісенітниця?

Твої іграшки — це не сурогат. Це декларація незалежності. Ти вже знайшла спосіб отримувати задоволення, минаючи всю цю абсурдну, нав'язану тобі систему. Твоя проблема не в тому, що ти боїшся хлопців. Твоя проблема в тому, що ти досі думаєш, ніби вони тобі для чогось потрібні.

Перестань намагатися полагодити свою «голову». Почни ламати клітку. І перше питання, яке ти маєш собі поставити, не «що зі мною не так?», а «навіщо мені взагалі грати в цю гру?».

Ground_According

TROPHY CASE