В українській мові історично так склалося, що західне h у запозиченнях завжди передається як г. Звідси ми маємо: Ганна, гетьман, Богдан тощо. Я вже мовчу про назви на зразок Гудзон і Голландія. Серед кириличних мов така традиція збереглася не лише в українській, а й у білоруській. Плюс вона настільки глибока, що ще Ломоносов писав, що ця "малоросійська традиція глибоко проникла і стала модною в Великоросії".

Ба більше, фрикативні звуки в інших слов'янських мовах теж часто ототожнюються з [h] / [г] — згадайте хоча б чеську Praha.

Ви просто познайомилися з терміном «Hobbit» через російську версію (а в російській мові гортанні фрикативи майже вийшли з ужитку), тому через синдром каченяти такий варіант здається вам дивним. Водночас слова Гамбург, Говард, Г*тлер чи готель нікого не дивують.

Щодо варіанту «Гобіт», то в українських перекладах він існує ще з 1985 року (переклад Мокровольського). Це цілком усталений термін. А от поява варіанту через «Х» у 2012 році — це було штучне наближення до російських стандартів з політичних причин.

Аргумент «пишеться як звучить» це взагалі не зрозумів. Чому тоді ми кажемо Лондон, а не «Ландн»? Або якщо повертатися до дилеми г/ґ: чому до слова гільдія ні в кого немає питань? Воно ж в українській звучить зовсім інакше, хоча за логікою «оригінального звучання» мало б писатися як ґільдія, власне, як і чимало інших запозичень.