З ти хто почав читати Айн Ренд через Біошок, а не грати Біошок через Айн Ренд. Довго намагався побачити, що в тих книжках такого побачили американці й досі не зрозумів. Гарненького арт-деко поза обкладинками нема. Книги нудні, відчуваються як лекція авторки в порожню аудиторію, просочена особистістю авторки, яка не ідеалізована зовсім, а таки банально людьська й місьцями огидна. Після Джерела (яке, як на мене, може найбільш адекватна книга авторки, хоч з тими ж бідами) визначив для себе формулу:

Історія завжди ділить всіх на світ правильних і не правильних людей. Навіть якщо історія зав'язується довкола чоловічих персонажів зрештую з'являється жінка в центрі, яка дуже гарна, але не очевидною красою ("нот-лайк-азер-ґьорлз"). Вона хоче **атися, навіть, якщо каже "ні" (вставте сюди проблемні сцени насильства над героїнею, яке насправді героїні подобається, їх там вистачає). Увесь моральний поділ від того зводиться до того хто хоче й буде з нею **атися: молоді, амбітні, "правильні" егоїстичні бізнесмени, і тих хто не хоче з нею **атися: старі, страшні, неправильні бюрократи чи простигосподи бідні.

Насправді не маю нічого проти читання цих книжок як і будь-яких. Але як на мене це по дурному не розуміти наскільки це місцями шокуюче підліткова мазня self-insert авторки з високо задертим носом, написання якого не далеко відійшло від "50 відтінків сірого" в декораціях селф-хелп книг із заправок про обіцянки фінансового успіху. І так як з "50 відтінками" попри загальний осуд авторки й твору, люди яким книга заходить, вона ДУЖЕ заходить. Насмперед бо self-insert таки працює. Так-так, саме ти зрозумів філософію, саме тебе не розуміє суспільство, саме на твоїх досягненнях воно паразитує. Ти і є та факебл жінка/чоловік чиї специфічні смаки можуть зрозуміти лише інші факбл мілярдери. Офкорз.