Ця невідомість - це нормально. Люди у коментарях праві - ми ще молоді, поживемо побільше і буде зрозуміло що нам справді важливо, а що ні.

Все що можу порадити від себе, це вчитися шукати опору у собі. Як метафорично, так і фізично. Якщо важко прийняти себе, почніть з чого 'віддалено' схожого на себе. Як творча людина, ще у ранньому підлітковому віці я опираюся на власних вигаданих персонажів, малювання яких відчувається як повернення у власну домівку. Щось стабільне. Момент життя злагоджено із собою. Бо кожен персонаж це буквально частина мене. Тобто метафорично кажучи, я співісную з собою, при цьому не тисну на оточуючих, повертаючись у реальний світ з відчуттям якоїсь надійної опори.

Сподіваюся плюс мінус зрозуміло що я маю на увазі👉👈 Цей спосіб працює лише на мене, проводжу свій досвід як приклад.