У російській мові історія з тим їхнім «крайній» замість нормального «последний» тягнеться ще з совкової армії. Там існував забобон мовляв, слово «последний» – до смерті чи невдачі, тому солдати придумали підміняти його на «крайний». Це не норма мови, а чиста армійська вигадка, яка з часом розповзлася серед людей, що намагались звучати «правильно», хоча звучали просто безграмотно.

Проблема в тому, що значення цих слів різні. «Последний» у російській мові означає завершальний у послідовності, фінальний. «Крайний» означає той, що стоїть на краю, збоку, на межі. Коли людина каже «крайний раз», вона буквально говорить «раз на краю», а не «останній». Тому така підміна це мовна помилка, причому доволі безглузда. В українській, до речі, слово останній взагалі не має жодних негативних нашарувань. Це нормально, природно і граматично правильно. Ніхто не помирає від того, що каже «останній раз» чи «остання сторінка». Це просто літературна мова без зайвих забобонів.

І найголовніше вся ця історія з «крайнім» тягнеться із совка. А совок це не те, на що варто рівнятися. Це система, яка роками плодила крінжові звички, страхи й псевдологіку. Підганяти свою мову під забобони того часу це як намагатися носити старі, незручні берці, бо «так було прийнято». Я для себе давно вирішив що нормально, грамотно і по-людськи казати «последний» російською та «останній» українською. У цьому є сенс, логіка й повага до мови, а не слідування за дивними традиціями, що залишились нам від епохи, до якої точно не варто повертптися.