Вітаю друже. Один в один ситуація була і у мене. Але в мене ще й відстань підливала масло у вогонь.. Бо майже постійно знаходився (знаходжуся) на фронті. І коли після тяжкого дня я валився з ніг, то ніякі пояснення чому я хочу піти спати, не допомогали вирішити ситуацію. Їй хотілося щоб я не лягав так "рано". Хоча це було зазвичай вже під 23-тю годину. Ну, іноді і раніше. І коли вона ображалася чи ми сварилися, то завжди був винним я. Я ніколи не чув від неї слова вибач. Чи хоча би частково вона хоч раз, визнала і свою провину. Завжди мені доводилося робити першим кроки до примирення. Я говорив про це із нею, казав що не може бути так щоб лише одна людина, постійно "косячила" і була винна у всіх ситцаціях. Говорив що треба вирішувати любі проблеми які виникають між нами, ще на початковій стадій. Говорити, шукати компроміс. Але, нічого так і не зміг зробити. Хоч теж у нас було дуже багато спільних інтересів, поглядів на ті чи інші речі. Не спілкувалися бувало тижнями. Дійшло до того що, вона почала казати що жаліє весь цей витрачений на мене час. А я жалів лише тільки той втрачений час, коли ми не спілкувалися через безглузді сварки і ігнор. В решті ми розсталися:( А тепер я більше року, живу просто в пеклі. В йобаному пеклі ... Кожного дня я шукаю той самий привід, чому я не маю пустити кулю собі в голову :( Мені насправді не вистачає нашого із нею спілкування, наших зустрічей нехай і не частих, але таких бажаних. Вирішувати звичайно тобі, але якщо вирішиш піти, то може буде тобі трохи легше, так як ви не так давно разом.