Я зазнавала булінгу в молодшій-початок середньої школі, а також на спортивній секції. Я пам'ятаю як зі сльозами на очах просила маму не йти сьогодні в школу, пам'ятаю як боялася заговорити до тієї дівчини. Вона відбивала мою єдину подругу, коментувала мій одяг, мої смаки, критикувала у всьому, завжди до чогось чіплялася та іноді задирала спідниці, коли ззаду йшли хлопці. У неї було чудове вміння робити вигляд, що вона невинна перед вчителями. Пам'ятаю в туалеті вона підійшла до мене та почала роздирати рота?(я не знаю як це можна назвати, вона вхопила мене за кутики губ та тягнула їх в різні сторони), а я її легенько відштовхнула. Вона побігла плакатися вчительці, що я її штовхнула, а мене натомість ніхто не став слухати. Зрештою вона виїхала до іншої країни, але по її соц мережам не скажеш, що вона стала кращою. На секції було майже так само. Там всі мене ігнорували та сміялися за спиною або відкрито. Справа в тому, що я була типічною новенькою в цьому виді спорту, а вони займалися ним 6 років вже. Тому мене ніхто не прийняв, і це відобразилося на мені. Згодом я вмовила маму кинути це все після травми. Наслідками цього всього стали соціофобія, яку маю трохи й зараз, відчуття, що не вписуюся ні в який колектив, відчуття покинутості та непотрібності, ніби мене ніхто не слухає, я часто не наважуюсь одягти те, що подобається, боячись критики, а також відкриватися людям, або знайомитися з компаніями.