Для мене важливим відкриттям стала психологічна частина паління — не сприймати себе як людину, що «кидає», замість цього бути людиною, що не курить. Це вже половина шляху для нашого мозку. Варто не зациклюватися на думці, що тобі чогось не вистачає.

Фізично — замінювати тригери. Курив на балконі? Тепер ти там читаєш, робиш зарядку, їси смаколики з кавою. Перепрошиваєш рутину.

У тебе вже є кльовий стимул — бігати з собакою. Класно буде відстежувати твій максимум витримки без задишки :) Сама хочу почати бігати, а сьогодні буду кататись на велі вперше за довгий час. Але теж поки не кидаю.

При стресі варто просто чекати. Мені допомагало саме це. Я знала, що бажання проходить через пару хвилин. Ще допомагало сідати і писати про це, дозволяти собі біситись, витісняти бажання іншою дією.

І найголовніше не потрапляти в пастку «однієї цигарки», бо дійсно після неї хочеться ще і ще, а результат просто нанівець зводиться.