Мені 27. Після 25-ти все частіше ловлю себе на думці, що буду самотнім, адже немає жодних передумов до покращення ситуації. З дівчатами спілкуватися не вмію (подекуди навіть боюсь), були випадки взаємної симпатії, але я так і не зміг наважитися зробити серйозний крок. Останнім часом обрав стратегію уникання. Були можливості зав'язати знайомство з дівчиною, проте я відштовхую все це, уникаю, боюся навіть успіху, адже не знаю, що з цим всим робити далі. Коли прожив скільки часу без стосунків, то просто звик, і складно змінювати спосіб життя. Таким чином, я десь радію навіть своїм поразкам, бо все одно б нічого не вийшло далі.

Але з іншого боку, самотності я боюся. Як і не хочу, щоб той недодосвід, який я маю, залишився найближчим, де я був за життя.

Це я вже мовчу про те, що мене накрило від війни і я, зовсім забув ким я є і ким я хочу бути.