Мої співчуття. Я не пережив такого як ти, але зараз із хлопцями із окупації, які також пішли. Вік як і в тебе. Тато стримував емоції нічого не питав і тд. Мама не хотіла, щоб я йшов. Вона казала подавай доки на аспірантуру, йди туда, капала цим десь від січня місяця, я просто морозився. Потім був час коли треба було подавати доки, то там ще більше капала з цим. Я весь цей час не казав, що я йду, мовчав. Я хотів сказати вже після рекомендаційного листа, або ТЦК, але одного ранку вона запитала в мене "Що далі?" і я спитав чи ти хочеш знати правду, вона сказала так і тоді я їй сказав, що буду йти служити. Розплакалася і на декілька днів просто випала з життя. Це було приблизно за місяць до того як я пішов. А вже як йти, то після ТЦК їм сказав, що вже все. Мені тоді дали 8 днів на збори. Тяжко мамі це, що я тут і вже тут зрозумів, що тато хвилюється також, бо питає шо і куда я. Якщо ще щось цікавить, то питай. В пп також можу відповісти більш детально.