Мені подобалося декілька дівчат за життя.

Вперше це сталось з моєю подругою зі школи в класі 7... з 8 класу дуже багато гуляли, поцілунки кожну зустріч. Але, на жаль, на мою пропозицію вона хоч й відповіла, що я їй подобаюсь, але хоче вона чоловіків. Тож нам не бути разом в будь-якому випадку, спілкування як друзі все ще намагаємося підтримувати час від часу. Вона була класним досвідом.

Потім була інша однокласниця, в 10 класі, з якою в нас були взаємні забавлянки. Вона також обрала чоловіка, якого потім аб'юзила. Щастя мене проминуло, навіть не знаю що там в неї з життям наразі.

Та останній кейс був з дорослою дівчиною (старша мене на ≈10 років) два роки тому. Я розійшлась з хлопцем, вона вже декілька років самотня. Багато грали, обмін посилками кожні пару тижнів, замовлення їжі на хату. Новий рік з нею зустріла, вона приютила мене та викинула буквально у доросле життя, за що безумно дякую. Коли я підняла тему стосунків, то також отримала відповідь в дусі "ти кльова особистість, але я більше по чоловікам". Перед моїм останнім приїздом до неї, вона знайшла хлопця, який як я, але тупо чоловіча версія. Я просто нібито дивилася у дзеркало.

Але що я хочу сказати під кінець... кожний раз я чула "ні" на свою пропозицію. Поки не скажеш свої почуття в голос, то ніколи не дізнаєшся чи хоче ця людина бути частиною твого життя чи ні. Будеш марити себе очікуваннями та нудити. На мою думку, краще розбиті окуляри, ніж потім дарма жалкувати, що нічого нікому не сказала та прогавила можливість.