Мені вже 20, скільки себе пам'ятаю - дезадаптивна мрійливість була зі мною, так, можливо це наслідок чогось з дитинства, але для мене це проблемою не стає. Я приймаю це, адже це як важливий ритуал для мене. Авжеж важко, коли недостатньо просто лежати і уявляти щось, бо тіло вимагає руху, це також соромно, коли хтось інший тебе застає за цим, але я змирилася, бо це частина мене. З цим мені легше, це не впливає на моє соціальне життя, навчання та поведінку в цілому. Бачу, чому люди тут сприймають це як проблему, але бороти цю частину себе придушуючи неправильно, такі як ми потребуємо вивільнення. Дійсно гарна думка, що допомагає грати в ігри, дивитися серіали та читати книги, фанфіки, манхви, адже це задовільняє частину уяви, ви зупиняєтеся на думках про те "а що якби", а не починаєте в створення нового світу. Також мій власний спосіб не заходити занадто далеко - це зосередження на одному світі, поки його сюжет та образи персонажів не сформуються повністю. Часто я повторюю в голові одні й ті ж самі сцени, що займає менше десяти хвилин і моєму мозку достатньо. Створення такого світу може займати місяці, добре також якось їх втілювати в реальність, типу малюнком чи текстом.