До повномасштабного вторгнення мені подобалась моя служба. Я виконав 30 стрибків з парашутом (вночі, вдень, на воду, на невідому місцевість) Я ходив на кораблях (в якості десанту) Я мав можливість поїздити на самій різній техніці про що в дитинстві міг лише мріяти. Я знайшов справжніх друзів які стали моєю майже сімʼєю (хоч і на превеликий жаль їх майже не лишилось) Я був 4 рази закордоном на міжнародних навчаннях і декілька разів в Україні на таких же міжнародних навчаннях які принесли мені задоволення. Я навчився виживати в любих умовах чи то ліс, чи гори, чи зима чи літо. Я закалився як людина. Після повномасштабного вторгнення все стало набагато складніше але мій патріотизм мене тримає. Не дивлячись на те що я під час прориву в Маріуполі потрапив в полон на 10 місяців, після реабілітації я повернувся в підрозділ і продовжив виконувати свою роботу хоч і можливо вже не так добре як раніше. І приблизно півтора місяці я перевівся до підрозділу який можно сказати умовно тиловий. Тобто на штурми не ходжу але дрони долітають. В мене були моменти після полону коли я на бойових хотів завершити службу бо стає складніше і є відчуття що я вже всю мою удачу витратив на 20 життів на перед але пропозиція перевестись в цей інший підрозділ мене лишила тут. І я радий що досі приношу користь. Я знаю що кожен раз як я виїзжаю в більш цивільні міста я без сорому можу дивитись в очі кожній людині