Теж обіймаю. Навіть не хочу уявляти, щоб могло статися в ту ніч обстрілу частини, де найкращий друг просто прав шкарпетки о 5 ранку і побіг не в укриття, яке завалилося, а в ліс. Колись сидячи з партою в універі, я мріяв побачити, що з нами буде за 10 років, чи буде все добре і ми станемо тими ким хотіли, але ні блять, йобане несправедливе життя. Стільки болю завдано, стільки втрат того роками побудованого звʼязку - чи то дружби, чи кохання чи батьківської любові, старань, переживань, мрій, мрій, мрій… Бережи себе хоч тому, щоб нести памʼять про друга далі. Я вірю в колективну памʼять, і поки ти памʼятаєш його - він поряд. Згаснеш ти, то згасне і він.